Slain!

Ще при першому знайомстві з брутально-готичним екшен-платформером Slain! мені в очі кинулася схожість головного героя Баторіна з протагоністом серії The Witcher.  Порівняння не пішло грі на користь — як і The Witcher 3,  Slain! зазнала кілька переносів релізу. Так розробники намагалися відполірувати гру, налагодити баланс, словом, зробити все, як треба. Забігаючи наперед, скажу, що їм це не вдалося — вихід Slain! спокійно можна було переносити ще раз, а то й двічі. Але про все по порядку.

Гра починається з того, що духи приходять розбудити Баторіна — великого захисника-воїна, який мирно спочивав собі в усипальниці. Духи штурхають воїна, мовляв, вставай, Іллюша, зло прийшло — треба б розібратися. Баторін, який зблизька схожий не на відьмака, а на сивого Рона Перлмана, відбивається, сподіваючись поспати ще хоч 5 хвилин, але духи не лишають вибору.

Сюжет і діалоги в Slain! явно одне з слабких місць. Історія  подається в  текстових повідомленнях, написаних малочитабельним готичним шрифтом. А словесні перепелки Баторіна з головним антагоністом виглядають приблизно так:

Баторін: “I find you! Prepare to be SLAIN!”

Вражина: “Ahaha! NO, its you been SLAIN!”

І тут, замість того, щоб розібратися між собою, як справжні брутальні мужики, яких вони з себе корчать, антагоніст ховається за спинами своїх посіпак, а протагоніст вирушає покірно кришити всю ту нечисть і шукати якісь ключі. Слідкувати за таким сюжетом, ясна річ, нудно.

Та чорт з нею, з історією, зрештою, в такому м’ясному екшені, яким видавався Slain!, нею можна було й пожертвувати. Але сюжет не єдина біда проекту.

Втім, спершу гра справляє гарне враження. Перший рівень знайомить з офігенним піксель-артом та вдало підібраним музлом, за яке окреме “дякую” слід сказати металюзі Курту Віктору Браянту з Селтік Фрост. Зізнаюся, не фанат даного жанру, і навіть спершу побоювався, що вуха пов’януть від важких металевих ритмів. Але ні — музика одна з переваг Slain!, і чудово пасує до гри.

Той же перший рівень знайомить і з бойовою системою, простою, як двері. В Баторіна є чарівний меч, яким він вміє бити аж трьома різними ударами, якщо часто натискати одну й ту саму кнопку. Ще є важка атака, в якій “піксельний Геральт” лупашить мечем з розвороту. Той же меч захищає від різних дистанційних атак: фаєрболів, згустків мани та кислоти можна уникнути помахом зброї, або присівши, ховаючись за мечем. Врятувати шкуру також допоможе відскок назад, який я час від часу забував юзати.

Герой і сам володіє магією й теж може пульнути маною, або влаштувати невеличкий локальний екстермінатус, витративши весь запас магії. Поповнити ману можна на контрольних точках (там же і здоров’я відновлюється), або  зітнувши пару голів — для цього слабенького противника треба кілька разів цюкнути, доводячи до кондиції, а потім добити важким ударом.

Слово “зацюкати” якнайкраще підходить для опису бойової системи гри — треба бігати й цюкати мечем (згодом полум’яним мечем, або сокирою) апатичних монстрів, які не дуже реагують на удари ні звуками, ні рухами. Звуків гри взагалі не чути за металевими ритмами саундтреку, його навіть доводиться прикручувати в налаштуваннях, щоб розчути свист меча чи удари.

Але в першу годину гри все це не насторожує. Весь цей час Slain! радує гарною картинкою, гарною музикою, не набридає нудним геймплеєм, кидає виклик хардкорністю, та босом, до якого треба знайти підхід. Так, гра дуже хардкорна — вороги тільки й чекають шансу, щоб кількома ударами порішити Баторіна, кругом розкидані пастки, падіння в провалля загрожує негайною смертю. Доводиться вчитися, знаходити різний підхід до різних ситуацій — хардкорна ляпота. Це все перший рівень, нагадаю.

І, як все хороше, перший рівень закінчується. Гравець потрапляє на проміжну локацію, де перед ним є вибір, який рівень далі проходити. Вибір в дусі “направо підеш – смерть знайдеш, наліво підеш —  теж смерть знайдеш, підеш назад — пройдеш перший рівень ще раз”. І тут починається веселуха.

Наступні рівні куди гірші в плані  левел-дизайну. Ні, картинка все так же радує, нові локації виглядають ледь не краще ніж попередні, а кожен рівень має свою музикальну тему. Але контрольні точки розкидані взагалі безглуздо — можна розбивати лоба, півгодини штурмуючи один відрізок рівня, благаючи, щоб ця відьма чи цей скелет були останніми перед чекпоінтом. А потім з наскоку взяти 2-3 наступні контрольні точки без особливих зусиль. Епізоди зі стрибками по платформах та пошуком важелів, які ці платформи активують, на цьому фоні виглядають ледь не відпочинком.

Тут же поруч криється один з найбільших недоліків, який особисто мене просто добив. ГРА НЕ ЗБЕРІГАЄ ПРОГРЕС НА КОНТРОЛЬНИХ ТОЧКАХ. Уявіть ситуацію: витратили годину чи півтори, проходячи складний рівень, і дійшли до боса, який добряче попсує нерви. Вирішивши відпочити, чи залишити боса на завтра, закриваєте Slain!. Але після повернення Вас чекатиме не той чекпоінт, яким Ви вчора завершили гру, а той самий проміжний рівень, з якого все починається. Німа сцена. Завіса.

Так, вихід гри чи в головне меню відкидає гравця до проміжного рівня. Не важливо на якому чекпоінті вона перед цим була завершена. Розумієте? Гра ЗМУШУЄ не відриватися від неї, використовуючи для цього брудні прийоми.

Хочеш вийти? Бувай, чувак. Але будь-добрий, потім пробіжи заново увесь той нудний рівень, який ти проходив лише заради того, щоб помилуватися новою локацією і послухати нове музло. Ага, той самий, в якому ти  здох 77 разів. Ну, тепер ти вже знаєш, що там і як, і здохнеш лише разів 40. Удачки.

Цей недолік, на мій погляд, домінує над рештою мінусів гри. Або це просто найважча соломинка, яка ламає спину верблюду.  На цьому фоні решта незручностей уже не такі й вагомі. Дрібні баги, прорахування в геймдизайні та балансі, практична неіграбельність з клавіатури (хоча розробники обіцяли це пофіксити найближчим часом) — все це відходить на задній план.

І, разом з тим, гра має гарний потенціал, яка сама ж і губить. Яскравий приклад, як Slain! сама вставляє собі палицю в колесо — в навушниках гупає чудовий войовничий саундтрек, хочеться бігти й молоти в фарш жалюгідних ворогів. Але ні, Баторін, мов спорткар на вулиці повній світлофорів, змушений стояти, вичікуючи, коли можна проскочити ту чи іншу пастку, обережно продиратися крізь шипи, весь час роблячи паузу. Поспішив — 100500-й раз милуєшся екраном з надписом  “You have been Slain!” Динаміка гри падає і навіть чудовий саундтрек починає набридати, коли він лунає раз за разом кілька десятків хвилин.

Ну, мабуть, досить. Slain! мала чудовий задум і погану реалізацію. Гра відверто сира. Про це свідчить навіть той факт, що напередодні релізу зі Steam зникли всі обіцяні локалізації (в тому числі українська), немає заявлених колекційних карток. Дрібниця, але демонструє ставлення розробників. З переваг Slain! яскраво вирізняється дуже класний піксель-арт та чудова музика, фактично — це єдині причини проходити гру з нудним геймплеєм та штучно-створеною хардкорністю. Дехто може знайти гру класною, попри всі недоліки, але таке задоволення буде специфічним, з розряду пити чай без цукру, чи грати файтинги на клавіатурі.


Переваги: прекрасний піксель-арт, круті саундтреки.

Недоліки: сюжет для галочки, нудний геймплей, невдалий левел-дизайн, загальне враження сирої гри.


Саня Кузьменко
Саня Кузьменко @Sancho_Panda | "Without PC, it's hard to know when one day ends and another begins".
Коментарі
  • Альмагест

    Обожнюю блек, тому числі і Селітк Фрост. Дякую за наводку! буду бачити нормальну знижку, куплю.

    • Саня Кузьменко

      Так, зі знижкою, або в бандлі можна спробувати, якщо подобається музика і хардкор. Але не ручаюсь, що гра сподобається)

  • Олег Онопрієнко
    Олег Онопрієнко • 06.04.2016 20:27

    В гру не грав і навряд зіграю, але саунд просто шик. Це не просто OST це цілий інструментальний альбом. Моментами нагадує саундтрек зі Сталкера Поклик Прип’яті. Самі послухайте. Lay Me Down To Die – найкраща.

     

  • Hustlin • 15.04.2016 10:15

    Я все ще чекаю огляд на Лисого(2016)