Відеоверсія огляду незабаром на сайті, Stay tuned.
Shit happens
Ігри жанру Action/RPG викликають невеличку ноту ностальгії у гравців зі стажем. Багато хто з нас пройшов крізь прокурені ігрові зали, де на власному прикладі перевіряв слова Вааса Монтенегро ( “Ти знаєш що таке безумство…”) у Diablo 2. От тобі не вистачило 5 хв. щоб добити боса, і завтра ти почнеш все знову. Не дивно, що гра породила цілий жанр “Вбивць Діабло”, який як мінімум доволі довго радував гравців. Однак, Diablo з часом себе дискредитувало, на зміну йому прийшли Torchlight та Дивовижні пригоди Івана Хелсінга. І десь в той час розквіту “вбивць Діабло” була не менш популярна забавка – Sacred 2. Незважаючи на кривуватий баланс, зустріти її можна було на компі ледь чи не кожного гравця. Адже великий світ, чудовий гумор та цікаві квести подолали всі мінуси гри. Але, після виходу у 2008 році оригіналу та доповнення, про гру здається забули. І краще б забули взагалі, і зараз ми вам повідаємо чому.
У Sacred 3 розробники прибрали основну складову гри. Тепер це не “Вбивця Діабло”, перед нами – убога пародія на Hack`N`Slash. Чому убога? Тому, що геймпади ще не відпочили від портування Killer is Dead, пам’ятають Castelvania, DmC і Metal Gear. А тут класичний “діабловський” ігровий стиль переробили на слешерський манер. При ізометричній камері потрібно просто обрати напрямок куди необхідно бити, чаклувати чи стріляти. Можна лише поспівчувати гравцям без геймпаду, адже керування протагоністом доволі криво налаштовано під клавіатуру.
Увесь процес гри доволі одноманітний. Гравець отримуєте різноманітні “завдання”, що на практиці означає пробігти локацію. Під час цього бігу, головний герой просто винищуєте одноманітними ударами натовпи монстрів, час від часу відволікаючись, щоб знайти на екрані якусь байду, або щоб від неї ухилитися. У принципі боси мали б урізноманітнити геймплей, але, то те саме яйце, що й малі уроди – тільки в профіль.
5 класів персонажів не порадують вас різнобарвним геймплеєм, швидше зміною вигляду. Неймовірно упростили систему прокачки – тепер Ви набиваєте досвід, для відкриття нових скілів, які купуєте за місцеву валюту. Тому прокачка суто в дозволених межах – звичайно, ніхто не забирає можливість пробігати рівні по декілька разів, але тут згадується все той же Васс.
Графічний рівень десь на рівні 2011 року. Графіка, занадто проста, хоча і доволі приємна. Здається, що художники намагалися щось зробити добре, але сурова рука з сокирою розробників пересікла ці потуги – реалізація значно підкачала. Рівні перетворені на простий набір коридорів. Про полігони говорити не приходиться, жорстко прив’язана камера не дасть вам роздивитися деталі. Але видно, що на фоні нічого цікавого не відбувається, а в межах ігрового поля все передбачувано. Руйнування навколишнього середовище швидше дивує своєю наявністю ніж реалізацією. Подача сюжету це окрема розмова. Якщо у Вас вистачить нервів, Ви будете дивитися такий собі комікс під мелодійний голосок, ілюстрації в якому далекі від номінантів на робочий стіл. Тому пропустивши ці диво-заставки, чекає ще одне цікаве нововедення – події коментуються вашими напарниками прямо посеред гри.
Звичайно, не може все бути кепсько – в грі мають знайтися плюси. І як один з таких – це давно забута можливість побавитися удвох на одному екрані. Головне знайти ще одного божевільного,котрий захоче пограти в Sacred 3.
Якщо Ви витратили свої гроші на гру – співчуваємо – це просто марна трата коштів. У грі не залишилося практично нічого доброго від попередніх частин. Проте надбанням стали пристаркувата убога графіка, ніякий геймплей та нудність. Sacred 3 навіть не рятує кооперативне проходження. Зараз на ринку багато цікавіших проектів, тому зупинятися на Sacred 3 OpenGamer не рекомендує.
