Мистецтво страху

Останні кілька років стали багатими на недотримані обіцянки потішити нас медіапродуктами, присвяченими тентаклям та іншим морським радощам життя. Мова йде про всесвіт міфів Ктулху, який спершу не вийшов на екрани у фільмі Ґільєрмо дель Торо «У горах безумства», а потім не вийшов на ваших персональних комп’ютерах у грі The Sinking City, анонсованій студією Frogwares.

Гру анонсували ще у 2014-му, попередньо заявивши випуск спершу на 2015, тоді на 2016, а тоді й зовсім прибравши з анонсу дату. Проте з тих часів студія не випустила нічого нового, тож уявімо, що десь у офісних будівлях Києва повним ходом кипить робота над пригодами невідомого героя серед щупалець та риболюдей. Зрештою, якщо хтось і має робити адвенчуру за мотивами Лавкратфа – то це саме Frogwares, у яких за плечима безліч ігор про Шерлока Холмса і дуже якісна адвенчура ж про Дракулу. Оскільки «лавкрафтівська адвенчура з відкритим світом» поки що дрімає десь у Р’Льєху – можемо тим часом згадати, хто ще надихався оповіданнями маестро, створюючи свої ігри.

Починати, мабуть, варто з найочевиднішого. 2005 року, коли всі ми не могли дочекатися першого S.T.A.L.K.E.R., світ побачила одна з найкращих, як на мене, ігор минулого десятиліття – Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth. Навіть сьогодні я іноді перепроходжу її з таким колосальним задоволенням, що не зовсім віриться в те, що від її виходу минуло ось уже дванадцять років. Якщо ви любите творчість Г.Ф.Л. – то кращої гри просто не знайдете. Сюжет переважно взятий з роману «Тінь над Іннсмутом», проте час від часу гра відсилає також до інших оповідань та романів. Якісна, цікава, динамічна, страшна. Єдиний мінус – не дуже правдива. Ктулху кілька разів згадується з розвитком сюжету (якщо ви любитель читати позасюжетні нотатки – ще плюс кілька), але на цьому все. Боси перекочували з текстів самого Лавкрафта, тому вам трапляться Шоггот, літаючі поліпи і Дагон, але самого рототентаклистого Ктулху ми так і не зустрінемо.

Ну а далі нам доводиться пірнати аж у дрімучі дев’яності (так-так, %юзернейм, тоді також були ігри!), коли світ побачила четверта частина гри Quest for Glory під назвою Shadows of Darkness. Це була суміш рольової гри й адвенчури, яка, на відміну від інших ігор у цьому огляді, поводилася зі спадщиною пана Говарда дуже вільно. Культисти читають священну прокляту книгу «Некрофіліон», а в буклеті з диска (улюблене чтиво мого дитинства) був розділ під назвою «Call of Avoozl», написаний таким собі Ф.Г. Крафтлавом. Самі розумієте, що гра була передовсім стьобна і користувалась не лише спадщиною Лавкрафта, але й текстами Толкіна і фольклором, зокрема слов’янським. Зараз вона, звісно, виглядатиме доволі смішно і пройти її варто хіба великому фанату майстра жахів або великому любителю олдскулу, який чомусь пропустив її у дев’яностих.

Ви вже могли помітити цікаву тенденцію, яка гласить, що гра, створена за мотивами Лавкрафта, буде або адвенчурою, або сурвайвалом (кращі зразки якого створені саме на адвенчурній механіці). Слід зронити скупу геймерську сльозу та зізнатись самому собі, що справа тут не тільки у специфічній манері письма Г.Ф.Л., а ще й у 1992 році, коли світ побачила Alone in the Dark, перша 3-Д адвенчура, яка чесно зізнавалась у тому, що є «пригодницькою грою, заснованою на роботі Говарда Філіпса Лавкрафта». Я проходив цю гру тричі, прочитав усю прозу самого автора, левову її частку переклав українською, проте досі не можу сказати, на якій саме його роботі базується гра. Ще школотою я бавився в неї російською, тому зараз, свіжим оком глянувши на обкладинку, зрозумів, що винен у тому машинний переклад. Насправді гра базується на доробку Лавкрафта, і використовує його неймовірно талановито. Порожній маєток, таємниче прокляття, самогубство власника, детектив (або, на ваш вибір, племінниця загиблого) наодинці з потворами, більшість із яких неможливо вбити… Все це прийшло прямісінько з творчості майстра жахів, аж до потвор, яким протистоїть герой. У бібліотеці маєтку на полицях можна зустріти «Necronomicon» i «De Vermis Mysteriis», присутні у «Міфах Ктулху». Словом, саме те що ви хотіли – і без жодних спойлерів.

Звісно, грі ось уже п’ятнадцять років і вона неймовірно стара за сучасними мірками. Але її варто якщо не пройти, то бодай подивитись летсплей десь на ютубі, щоб зрозуміти, звідки ростуть ноги в титанів жанру. Пам’ятаєте перші Resident Evil з їхньою дикою камерою, вічним браком ресурсів та страхом, який викликає неможливість дізнатися, що відбувається за найближчим поворотом? Подякуйте Alone in the Dark. Свого часу вам подобалась Penumbra чи Amnesia з їхньою атмосферою тотальної невідомості та безсилля вашого персонажа? Подякуйте Alone in the Dark. Безмежно любите серію Siberia за інтерактивність та цікаві загадки, здатні красти по кілька годин вашого часу і при цьому не набридати? Ви знаєте, кому дякувати.

Іншими словами, майже всі сучасні ігрові серії, пов’язані з механікою адвенчури/сурвайвалу завдячують своєю появою першій частині Alone in the Dark. Вона своєю появою завдячує Лавкрафту. Хочеться вірити, що попереду нас чекає не лише The Sinking City, а ще дуже й дуже багато хороших пригодницьких ігор – «за сюжетом», «за мотивами» і «за атмосферою». Запасаємось підгузками і чекаємо.

Українець Остап Перекладач і геймер. Якщо я запевняю в офігенності якоїсь гри - це ще не означає, що я її пройшов.
Коментарі

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Іван Янковий

    Ну Frogwares попереджали, що гра розробляється паралельно з Шерлокомом Холмсом : Дочкою диявола, і що Шерлок все ж на першому місці, тому що це основний прибуток, а The Sinking City – це проект для душі, який не відомо чи окупиться. Шерлок вийшов минулого року, тому можна очікувати, що The Sinking City вийде наступного, якщо вони знову за якогось шерлока не візьмуться, або вже не взялись 🙂